Створенню
сім’ї в українському народові завжди надавалося великого значення. Відповідно
до цього формувалась і весільна обрядовість – своєрідна урочиста драма, що
супроводжувалась різними традиційними підходами. У структурі весільної
обрядовості знайшли відображення народна мораль, звичаєве право, етичні норми
та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть.
Християнське подружжя в перші століття
В
ранній Церкві особливого чину подружжя не існувало. Молода пара отримувала
благословення єпископа, саме ж таїнство здійснювалося участю
її в Євхаристії і причастям Св. Крові
і Тіла Христових. Першу згадку про це ми зустрічаємо у св. Ігнатія Богоносця,
який пише:
«Тим, які
женяться і виходят заміж, потрібно встановити союз з відома єпископа, щоб
подружжя було в Господі»[1].
Ми
не можемо з точністю твердити про те, чим було це «знання» єпископа: була це його згода на дане подружжя між членами
спільноти чи пряме літургійне благословення молодої пари. Однак, єпископ в
богословії св. Ігнатія розглядається як голова церковної громади, без якого
неможна «ні хрестити, ні здійснювати
трапезу любові»[2], тому все в спільноті повинно
відбуватися з його відома і, в ідеалі, при його присутності і участі.
Святитель використовує тут для окреслення тайни подружжя
ту ж термінологію, яку він часто вживає і для визначення Євхаристії - «єдність». Тому можна зробити висновок,
що тісний стосунок тих, які вступають в подружжя, видимо реалізувався в
Євхаристії як в «Тайні єдності», яка,
в свою чергу, була ознакою єдності єпископа і спільноти.
